Декілька днів я не маю змоги читати «Тернопільський
тиждень». На моє переконання проблеми тернопільському інтернет-виданню створив
кандидат у депутати від партії УДАР Віталій Ломакович, від чийого імені
ведеться спланована акція по добиттю залишків свободи слова в Україні.
2 жовтня, напередодні приїзду до Тернополя лідера партії
УДАР Віталія Кличка, я через поштові розсилки та групи у фейсбуці звернувся до
тернопільських журналістів із закликом провести акцію і привернути увагу громадськості та керівництва партії УДАР до
безвідповідальних дій Віталія
Ломаковича, а також членів його партії, котрі не зупинили його дій. http://ternopilcenter.blogspot.com/2012/10/blog-post_2286.html
Напередодні акції, котра була запланована на 19-00 в Тернопільському
центрі комунікацій о 17-30 відбулась «робоча зустріч». Годинні дебати виявились
безрезультатними. Мова йшла про політичну ситуацію, про «джинсу», можливих
замовників матеріалів, етику журналістів та їх взаємини. Мої аргументи щодо
необхідності консолідації зусиль на захист свободи слова не були почуті. Врешті
я, як умів, намалював два плакати. Один «Кличко=цензура?», інший «Де «ТТ»?».
З 19-00 до 19-45 я стояв біля пам’ятнику Незалежності один.
Сам. Мене фотографували, підходили і звинувачували у «тиску на прогресивні
політичні структури», замовленостях, брали інтерв*ю. Але НІХТО не став поряд і
не взяв другого плакату. Лише один молодий чоловік попрохав дозволу сфотографуватись.
03 жовтня 2012 року на web-сайті http://vybory.mediasapiens.ua/2012/10/03/kandydat-u-nardepy-bude-vymahaty-u-ternopilskoho-internet-vydannya-100-tysyach-hryven/
була розміщена стаття "Кандидат у нардепи буде вимагати у тернопільського
інтернет-видання 100 тисяч гривень".
Авторка матеріалу максимально відповідально підійшла до висвітлення
події і ця стаття може слугувати зразком для багатьох журналістів, як потрібно писати про події.
Але реакція на матеріал і події у Тернополі залишається
абсолютно незрозумілою для мене. Питання «Тернопільського тижня» обговорюють в
кафе, на круглих столах, у фейсбуці і за чаркою. Є заклики до чергових круглих
столів, є вимоги до мене «пояснити свою нелюбов до УДАРУ». Є намагання
переконати , що «не треба напускати пафосу туди, де все замішано на дрібних
шкурних інтересах. Один Ж взяв грошей і наїхав на одного К, у відповідь К
розправився з Ж як вміє. При чому тут СС? (Свобода слова) :))))) Все просто...
не треба лізти в електрощитову... Хіба би заради суспільного інтересу і заради
правди - але це не той випадок, напевне :)», є звинувачення у некомпетентності
всіх і все, є коментарі під текстами, котрих ніхто не читав. І практично
жодного матеріалу про величезні проблеми зі свободою слова в Україні взагалі і
на Тернопіллі зокрема. Коментар керівника інформаційного відділу
Тернопільського обласного виборчого штабу партії УДАР змусив мене звернутись до
юристів з проханням допомогти підготувати позовну заяву до суду про захист
честі, гідності та ділової репутації. Я довго вагався, чи варто мені писати цей
текст, бо на відміну від описаної реакції у Тернополі мені пишуть, телефонують
і підтримують з усіх куточків України і поза її межами. А телефонний дзвінок
однієї «журналістки» : «Володимир Васильович! На Вашу акцію прийшло у сотню раз
менше людей, аніж на зустріч з Кличком. То як ви не вмієте проводити акції – то
не смішіться» переконав мене ще раз про потребу писати, проводити акції і
звертати увагу на болючі проблеми – наступ на свободу слова як наступ на одну з
найважливыших громадянських свобод, право вільного вибору, безвідповідальність
політиків і тих, хто їх обирає…
та �N � � � �� 0P� � всіх стратегічних об’єктів державної власності між кількома наближеними до Вас «родинами», чого в таких масштабах ніколи не відбувалося.
При Вас з’явилися незрозумілі карні справи, котрі ані у народу України, ані у цивілізованого світу за кордоном не викликають жодної довіри. Це веде до ізоляції України з боку Євросоюзу та США, посилення ролі Росії у всіх сферах і галузях України і прямо загрожує її суверенітету.
Ви затвердили закон, дія котрого спрямована на поступове розмивання ролі української мови та заміни її переважно російською, що знову розхитало ледь стабілізовану ситуацію у суспільстві. І тому у мене та у мільйонів моїх співвітчизників виникає питання – чи то дії українського Президента?
Пане Президенте, за роки Вашого керування країною у Вас не прибавилося симпатій серед тих, хто не голосував за Вас, і значно убавилося серед Ваших прихильників у минулому. На сьогодні більша частина громадян України Вас не люблять і не поважають. Ваша влада тримається на безперервному посиленні репресивного режиму проти громадян України. У той час, коли кожного дня вмирають без належної медичної допомоги наші діти – закуповується додаткова поліцейська спецтехніка. За роки Вашого володарювання Україна втрачає міжнародний авторитет, а її народ перетворюється на кріпаків у олігархічних кланів. Терпіння українців довге, але не безмежне, тому, Пане Президенте, було б краще не доводити їх до того стану, коли вже не допоможуть ні паркани, ні водомети, а в інтересах суспільства – піти у відставку добровільно.
Наприкінці хочу засвідчити, що я у цілком здоровому розумі, що може засвідчити багато співробітників та керівників підприємств, власноруч написав текст цього листа, без втручання і замовлення будь якої фізичної або юридичної особи, і повністю розумію можливі наслідки його публікації.
Немає коментарів:
Дописати коментар